КСУ поставив владі межі. Чи законна заборона виїзду чоловіків з України?

29 вересня 2026 року Конституційний Суд України ухвалив рішення, яке може мати значення далеко за межами карантинних обмежень часів пандемії COVID-19.

Суд визнав неконституційним законодавче положення, що дозволяло Кабінету Міністрів України встановлювати тимчасові обмеження конституційних прав і свобод громадян без належного визначення їхніх меж законом.

На перший погляд, рішення стосується подій кількарічної давнини.

Проте його правові висновки порушують питання, актуальне для мільйонів українців.

Хто саме має право обмежувати конституційні свободи громадян?

Чи може Кабінет Міністрів самостійно визначати, кому дозволено залишати територію України?

Де проходить межа між виконанням закону та встановленням нових заборон урядовими постановами?

І головне, чи може правова позиція Конституційного Суду стати підставою для перегляду окремих обмежень на виїзд чоловіків за кордон під час воєнного стану?

Редакція OneNews дослідила рішення Конституційного Суду, положення Конституції України та законодавство, яке регулює свободу пересування громадян.

1. Що вирішив Конституційний Суд України

29 вересня 2026 року Велика палата Конституційного Суду України ухвалила рішення № 4-р/2026.

Підставою для розгляду стало конституційне подання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Предметом перевірки був окремий припис частини четвертої статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Ця норма дозволяла встановлювати тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб під час карантину.

Проблема полягала в тому, що законодавець не визначив із достатньою точністю, які саме права можна обмежувати, на яких умовах, щодо яких категорій осіб та протягом якого часу.

Натомість відповідні питання могли вирішуватися Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд дійшов висновку, що такий підхід суперечить конституційним вимогам.

Суд наголосив, що саме Верховна Рада України повинна визначати істотні параметри обмежень конституційних прав і свобод.

Виконавча влада може деталізувати порядок реалізації обмежень, передбачених законом, але не підміняти собою законодавця.

У результаті неконституційним визнано припис про встановлення тимчасових обмежень прав фізичних і юридичних осіб у тій частині, в якій він дозволяв Кабінету Міністрів самостійно встановлювати обмеження конституційних прав і свобод.

Це встановлений юридичний факт, а не припущення редакції.

Джерело: Рішення Конституційного Суду України № 4-р/2026⁠.

2. Конституція проти урядової постанови. Хто має останнє слово?

Стаття 8 Конституції України закріплює принцип верховенства права.

Конституція має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй.

Стаття 19 встановлює ще одну фундаментальну вимогу.

Органи державної влади та їхні посадові особи зобов’язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.

Це означає, що державний орган не може самостійно розширювати власні повноваження.

Навіть якщо посадовці вважають певне рішення необхідним, його правомірність залежить від наявності належної законодавчої основи.

У рішенні № 4-р/2026 Конституційний Суд звернув увагу на небезпеку недостатньої законодавчої визначеності.

Коли парламент не встановлює чітких меж обмеження прав, органи виконавчої влади отримують надмірний простір для власного тлумачення.

За таких обставин громадянин не завжди може передбачити, які саме дії йому дозволені, а які заборонені.

Виникає ризик свавільного застосування державних повноважень.

Саме тому Суд наголосив на необхідності законодавчого визначення мети, видів, умов, обсягу та тривалості обмежень.

Для українського суспільства це рішення має принципове значення.

Воно підтверджує, що навіть суспільно важлива мета не звільняє державу від обов’язку дотримуватися Конституції.

3. Карантин COVID-19. Чи визнав Суд незаконними всі обмеження?

Під час пандемії COVID-19 українці зіткнулися з численними карантинними заходами.

Держава запроваджувала обмеження пересування, роботи окремих закладів, проведення масових заходів та інші протиепідемічні правила.

Частина громадян ставила під сумнів конституційність таких рішень.

Після рішення Конституційного Суду виникає закономірне запитання.

Чи означає воно, що всі карантинні обмеження були незаконними?

Ні.

Суд перевіряв конституційність конкретного положення закону, яке дозволяло уряду встановлювати тимчасові обмеження прав.

Він не визнавав одним рішенням неконституційними всі карантинні постанови, штрафи або дії посадових осіб.

Правова оцінка конкретного обмеження залежить від нормативної основи, обставин його застосування та змісту відповідного рішення.

Водночас позиція КСУ підтверджує, що сама наявність надзвичайної суспільної потреби не дає виконавчій владі права виходити за межі Конституції.

І саме тут виникає питання про обмеження свободи пересування під час воєнного стану.

4. Заборона виїзду чоловіків. Що гарантує Конституція?

Стаття 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання та право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Це право не є абсолютним.

Стаття 64 Конституції передбачає можливість встановлення окремих обмежень прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану.

При цьому мають зазначатися строки дії таких обмежень.

Важливо, що стаття 33 не належить до переліку прав, які відповідно до статті 64 не можуть бути обмежені навіть під час воєнного стану.

Отже, Конституція допускає обмеження свободи пересування в особливих правових умовах.

Але конституційна допустимість обмеження ще не означає, що будь-який спосіб його запровадження є правомірним.

Необхідно встановити, чи має конкретна заборона достатню законодавчу основу, чи відповідає вона законній меті та чи є пропорційною.

Саме на цьому питанні редакція OneNews зосереджує увагу.

5. Закон чи постанова Кабміну. На чому ґрунтуються обмеження?

Правове регулювання виїзду громадян України за кордон під час воєнного стану складається з кількох нормативних актів.

Серед них:

1. Конституція України.
2. Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
3. Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».
4. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
5. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу».
6. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, якою затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України.
7. Укази Президента України щодо введення та продовження воєнного стану, затверджені Верховною Радою.

Закон «Про правовий режим воєнного стану» передбачає можливість запровадження особливого режиму в’їзду і виїзду та обмеження свободи пересування.

Відповідні заходи здійснюються в межах установленого правового режиму.

Постанова № 57 регулює порядок перетинання державного кордону, зокрема спеціальні умови для окремих категорій громадян під час воєнного стану.

Таким чином, правова основа прикордонних обмежень не зводиться до однієї урядової постанови.

Проте наявність кількох нормативних актів не усуває потреби перевірити, чи відповідає їхній зміст Конституції.

Головне питання полягає в тому, чи достатньо конкретно Верховна Рада визначила обмеження свободи пересування, які надалі застосовує виконавча влада.

Якщо закон передбачає лише загальну можливість обмеження права, а конкретні категорії громадян, умови та винятки визначає уряд, необхідно оцінити межі такого делегування.

Саме подібну проблему Конституційний Суд досліджував у справі про карантинні обмеження.

Але між двома правовими режимами існує істотна відмінність.

Воєнний стан прямо передбачений Конституцією як особливий режим, за якого допускається обмеження окремих прав.

Тому висновки щодо карантину не можна автоматично переносити на правила перетину кордону.

6. Чому чоловікам від 18 до 22 років дозволили виїзд, а для інших діють обмеження?

У серпні 2025 року Кабінет Міністрів змінив правила перетинання державного кордону.

Зміни дозволили чоловікам віком від 18 до 22 років включно виїжджати з України під час воєнного стану, за встановленими винятками.

Водночас для значної частини чоловіків віком від 23 до 60 років продовжують діяти спеціальні обмеження.

Ця різниця має правове значення.

Вона демонструє, що урядові рішення впливають на практичний обсяг реалізації конституційного права на виїзд з України.

Редакція вважає за необхідне отримати відповіді на кілька питань.

Чому саме уряд визначає конкретні вікові категорії громадян, для яких змінюються умови перетину кордону?

Якими законодавчими нормами встановлені межі такого регулювання?

Чи визначив парламент достатньо конкретні критерії, за якими виконавча влада може змінювати умови виїзду?

Чи відповідає встановлена диференціація вимогам юридичної визначеності та пропорційності?

Ці питання не означають, що вікові правила автоматично є неконституційними.

Вони потребують аналізу повноважень уряду, цілей обмежень і відповідності законодавству.

7. Чи може Кабінет Міністрів самостійно вирішувати, кому залишати Україну?

Після рішення КСУ № 4-р/2026 це питання набуває особливого значення.

Конституційний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої Кабінет Міністрів не повинен самостійно встановлювати нові обмеження конституційних прав і свобод замість законодавця.

Водночас уряд має право деталізувати механізми реалізації обмежень, належним чином установлених законом.

Різниця між цими повноваженнями принципова.

Наприклад, закон може передбачати певне обмеження свободи пересування та встановлювати його істотні умови.

Уряд у такому разі може визначати порядок перевірки документів, організаційні процедури та механізми виконання.

Інша ситуація виникає, якщо підзаконний акт самостійно визначає матеріальний зміст заборони, який не має достатньої законодавчої основи.

Саме тоді постає питання про відповідність такого регулювання Конституції.

Для встановлення правомірності чинних прикордонних правил необхідно дослідити не окремий пункт постанови, а всю систему законодавчого регулювання воєнного стану.

Без такого аналізу твердження про неконституційність загальної заборони виїзду було б передчасним.

8. Мобілізація та право на виїзд. Чи тотожні ці поняття?

Однією з поширених помилок у суспільній дискусії є ототожнення мобілізаційного обов’язку з автоматичною втратою права на виїзд за кордон.

Стаття 65 Конституції України встановлює обов’язок громадян захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України.

Порядок виконання цього обов’язку визначається законом.

Водночас право залишати територію України закріплене окремою статтею 33 Конституції.

Обидві норми мають конституційну силу.

Виконання військового обов’язку та реалізація свободи пересування можуть бути пов’язані між собою, але не є тотожними юридичними поняттями.

Сам факт існування мобілізаційного обов’язку не замінює необхідності встановити належну правову основу конкретного обмеження свободи пересування.

Держава повинна обґрунтовувати відповідні заходи з урахуванням Конституції, законодавства про воєнний стан та принципу пропорційності.

Саме тому необхідно розмежовувати правові підстави мобілізації, військового обліку та відмови у перетинанні державного кордону.

9. Чи може прикордонник відмовити у виїзді лише на підставі постанови Кабміну?

Посадові особи Державної прикордонної служби України застосовують чинні нормативно-правові акти, які регулюють перетин державного кордону.

При цьому їхні рішення повинні відповідати вимогам законодавства.

Постанова Кабінету Міністрів є підзаконним нормативно-правовим актом.

Вона не може суперечити Конституції або законам України.

Але це не означає, що будь-яка відмова, оформлена з посиланням на постанову № 57, є незаконною.

Необхідно перевіряти конкретну правову підставу відмови, чинну редакцію правил, документи громадянина та обставини справи.

Рішення про відмову в перетинанні державного кордону може бути предметом судового оскарження.

Адміністративний суд оцінює законність конкретного рішення посадової особи.

Водночас питання конституційності закону належить до компетенції Конституційного Суду України.

Це різні юридичні процедури, які не слід ототожнювати.

10. Чи може рішення КСУ відкрити шлях до перегляду обмежень?

Рішення № 4-р/2026 не скасовує чинних правил виїзду чоловіків за кордон.

Конституційний Суд не розглядав у цій справі конституційність постанови № 57 або законодавчих положень, які регулюють обмеження свободи пересування під час воєнного стану.

Проте сформульована Судом правова позиція має значення для майбутніх конституційних спорів.

Вона може використовуватися як юридичний аргумент під час оцінки того, наскільки чітко законодавець визначив межі втручання держави в конституційні права.

Особливу увагу необхідно приділити трьом питанням.

Перше. Чи встановлено істотні умови обмеження права на виїзд саме законом?

Друге. Чи не виходить уряд за межі повноважень, деталізуючи відповідні обмеження?

Третє. Чи відповідає чинна модель регулювання принципам пропорційності, юридичної визначеності та заборони свавілля?

Позитивна відповідь на перше питання сама собою не доводить правомірності всіх урядових правил.

Так само наявність широких повноважень Кабінету Міністрів не є автоматичним доказом неконституційності.

Остаточна оцінка залежить від змісту конкретних норм.

11. Міжнародне право. Що говорить Європейська конвенція?

Україна є учасницею Європейської конвенції з прав людини.

Стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції гарантує право кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Водночас ця стаття допускає обмеження, передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві, зокрема в інтересах національної безпеки.

Отже, міжнародне право також не встановлює абсолютної заборони на обмеження виїзду.

Але вимагає належної правової основи та обґрунтування втручання.

Під час воєнного стану додаткове значення мають міжнародні зобов’язання України та повідомлення про відступ від окремих зобов’язань відповідно до статті 15 Конвенції.

Сам факт такого відступу не означає необмеженої свободи держави у питаннях втручання в права людини.

Заходи мають відповідати вимогам, які застосовуються в умовах надзвичайної ситуації.

Для повноцінної оцінки українських обмежень необхідно дослідити відповідні повідомлення України, їхній зміст та часові межі.

12. Чи можуть громадяни вимагати компенсацію?

Рішення Конституційного Суду про неконституційність певної норми не означає автоматичного виникнення права на компенсацію для всіх громадян, яких стосувалося відповідне регулювання.

Питання відшкодування шкоди потребує окремого юридичного аналізу.

Стаття 152 Конституції України передбачає відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними, у встановленому законом порядку.

Проте для конкретної справи необхідно визначити юридичні підстави відповідальності, наявність шкоди, причинний зв’язок та належний спосіб захисту.

Рішення № 4-р/2026 саме собою не встановлює незаконності всіх минулих карантинних обмежень.

Так само воно не створює автоматичного права на компенсацію через відмову у виїзді під час воєнного стану.

Ці питання потребують окремих судових процедур.

13. Питання до Верховної Ради України

У межах журналістського дослідження редакція OneNews вважає за необхідне отримати офіційні відповіді парламенту.

Насамперед необхідно встановити, які саме законодавчі положення визначають коло громадян, щодо яких допускаються обмеження виїзду під час воєнного стану.

Окремого аналізу потребують повноваження Кабінету Міністрів щодо зміни вікових категорій та встановлення винятків із загальних правил.

Також важливо з’ясувати, чи проводив парламент оцінку відповідності чинного законодавства принципам, сформульованим Конституційним Судом у рішенні № 4-р/2026.

Не менш важливим є питання парламентського контролю за реалізацією обмежень конституційних прав під час воєнного стану.

14. Питання до Кабінету Міністрів України

Редакція вважає суспільно важливим отримати правове обґрунтування конкретних положень постанови № 57.

Зокрема, необхідно встановити, які законодавчі норми надають уряду повноваження визначати спеціальні умови виїзду окремих вікових категорій чоловіків.

Окреме питання стосується оцінки пропорційності таких обмежень.

Чи проводив Кабінет Міністрів аналіз необхідності чинних правил?

Які критерії використовувалися для визначення категорій громадян?

Чи оцінювалися альтернативні заходи, які могли б забезпечити потреби оборони держави з меншим втручанням у свободу пересування?

Чи планує уряд перегляд нормативного регулювання з урахуванням правової позиції Конституційного Суду?

На момент підготовки матеріалу редакція не має офіційних відповідей уряду на ці запитання.

15. Питання до Державної прикордонної служби

Для оцінки практичного застосування обмежень необхідно отримати статистичні дані.

Зокрема, кількість рішень про відмову громадянам України у перетинанні державного кордону за період дії воєнного стану.

Окремо необхідно встановити кількість таких рішень, які були оскаржені в судах.

Важливо з’ясувати, скільки відмов суди визнали протиправними та які порушення стали підставами для відповідних висновків.

Ці дані дозволили б оцінити, чи існують системні проблеми в застосуванні правил перетину кордону.

Без офіційної статистики робити висновок про масштаб можливих порушень було б некоректно.

16. Чи може Конституційний Суд переглянути правові підстави обмежень?

Конституційний Суд України має повноваження перевіряти конституційність законів України та інших актів у межах визначеної Конституцією компетенції.

Питання конституційності законодавчих норм, на яких ґрунтуються обмеження свободи пересування, може стати предметом відповідного конституційного провадження за наявності належного звернення.

Водночас необхідно враховувати процесуальні вимоги.

Зокрема, індивідуальна конституційна скарга стосується закону України, застосованого в остаточному судовому рішенні у справі заявника, за встановлених законодавством умов.

Вона не є універсальним механізмом прямого оскарження будь-якої постанови Кабінету Міністрів.

Тому для конституційного перегляду правових підстав прикордонних обмежень необхідно правильно визначити предмет оскарження та відповідну процедуру.

17. Що встановило журналістське дослідження

Аналіз офіційного рішення Конституційного Суду та нормативного регулювання дозволяє сформулювати кілька висновків.

Перший. Конституційний Суд визнав неконституційним положення закону, яке дозволяло Кабінету Міністрів встановлювати тимчасові обмеження конституційних прав і свобод під час карантину без достатнього законодавчого визначення.

Другий. Суд підтвердив, що парламент повинен визначати істотні параметри обмежень конституційних прав, а виконавча влада має діяти в межах установленого законом регулювання.

Третій. Конституція України допускає обмеження свободи пересування під час воєнного стану. Отже, сама наявність таких обмежень не доводить їх неконституційності.

Четвертий. Законодавство про воєнний стан та прикордонні правила мають іншу правову основу, ніж карантинні обмеження. Це виключає автоматичне перенесення висновків КСУ на всі правила виїзду чоловіків.

П’ятий. Правова позиція Суду створює підстави для предметної дискусії щодо меж повноважень Кабінету Міністрів під час регулювання свободи пересування.

Шостий. Для остаточного висновку про конституційність конкретних положень необхідно зіставити їх із законами України, указами про воєнний стан та конституційними вимогами.

Сьомий. Офіційні відповіді Верховної Ради, Кабінету Міністрів та Державної прикордонної служби необхідні для подальшої перевірки правових і практичних аспектів цієї проблеми.

18. Головне питання, на яке держава повинна відповісти

Україна продовжує захищати свою незалежність в умовах повномасштабної російської агресії.

Потреби оборони та мобілізації мають фундаментальне значення для існування держави.

Водночас Конституція залишається основою українського правопорядку.

Забезпечення національної безпеки та дотримання конституційних прав не повинні розглядатися як взаємовиключні завдання.

Саме закон має визначати межі допустимого втручання держави у свободи громадян.

Рішення Конституційного Суду від 29 вересня 2026 року підтверджує важливість цього принципу.

Воно не скасовує обмежень на виїзд чоловіків.

Не визнає їх автоматично незаконними.

Не звільняє громадян від виконання встановлених законом обов’язків.

Але ставить перед органами державної влади питання, яке потребує юридично обґрунтованої відповіді.

Чи всі істотні обмеження свободи пересування громадян України визначені саме законом, як того вимагає Конституція?

І чи не отримала виконавча влада ширших повноважень, ніж дозволяє конституційний принцип поділу влади?

Це питання стосується не лише чоловіків, які прагнуть перетнути державний кордон.

Воно стосується кожного громадянина України.

Адже межі повноважень держави сьогодні визначають рівень захисту конституційних прав людини завтра.

Позиція редакції OneNews

Редакція OneNews вважає, що рішення Конституційного Суду № 4-р/2026 потребує належного аналізу органами законодавчої та виконавчої влади.

Будь-яке обмеження конституційних прав повинно мати належну правову основу, переслідувати законну мету та відповідати вимогам пропорційності.

Питання конституційності окремих положень законодавства про перетин державного кордону заслуговує на незалежну правову оцінку.

Мета цього журналістського дослідження полягає не в запереченні потреб оборони України, а в перевірці відповідності державних рішень Конституції.

Редакція продовжить досліджувати законодавчі підстави обмежень, практику їх застосування та судові рішення щодо відмов у перетинанні державного кордону.

Документальна база розслідування

1. Конституція України, статті 8, 19, 33, 64, 65, 92, 106, 117 та 152.
2. Рішення Конституційного Суду України від 29 вересня 2026 року № 4-р/2026.
3. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб», стаття 29.
4. Закон України «Про правовий режим воєнного стану».
5. Закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».
6. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
7. Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу».
8. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57.
9. Європейська конвенція з прав людини, стаття 15.
10. Протокол № 4 до Європейської конвенції з прав людини, стаття 2.