Александр Роледерс: іноземця у Вінниці душить система

Хто такий Олександр Роледерс

Олександр приїхав в Україну кілька років тому. Він родом із Латвії, мав амбіції розвивати бізнес, вкладав у ресторан, займався ремонтом та хотів бути корисним для міста, у якому живе. Він активно допомагав у волонтерських ініціативах. Але тепер його життя перетворилося на боротьбу.

Інтерв’ю

Журналіст: Олександре, що стало початком вашої проблеми?

Олександр: Усе почалося з особистого конфлікту. Я виграв усі суди, довів, що правда на моєму боці. Але це нічого не дало. У мене забрали ресторан, дві машини, одну з них продали за підробленими документами. І головне — мені перекрили можливість нормально жити: пересуватися, працювати, допомагати іншим.

Журналіст: Ви говорите про тиск із боку вашого тестя. Можете уточнити?

Олександр: Так, мій тесть — Нагайчук Валерій Миколайович. Колишній військовий посадовець, нині пенсіонер. Але насправді він має вплив у місті. Він підключає поліцію, ДСНС та інші органи, дзвонить у різні структури. Його слова достатньо, щоб мені створювали проблеми. Замість того, щоб проводити спокійні дні після служби, він витрачає час на те, щоб знищувати мене.

Журналіст: Що саме відбувалося з машинами?

Олександр: Я маю всі оригінали документів. Але одна з машин була перепродана з підробленими паперами. Я звертався до суду, показував докази — суд визнав мою правоту. Але коли виконавчі служби й поліція «під контролем», рішення не виконуються. Машина зникла, і винних ніхто не покарав.

Журналіст: Ви кажете, що виграли суди. То чому все ще тривають проблеми?

Олександр: Бо система в Україні часто працює не за законом, а за дзвінком. Якщо є впливова людина, то рішення суду нічого не варте. Це найбільший мій біль. Я не боюся судів, бо правда на моєму боці. Я боюся беззаконня, коли твої права зневажають і тобі кажуть: «Ми зробимо так, як нам сказали згори».

Журналіст: Чи зверталися ви до посольства Латвії?

Олександр: Так, неодноразово. Але, на жаль, посольство залишило мене сам на сам із проблемою. Там не хочуть втручатися, мовляв, це внутрішня справа України. Але як це — коли їхній громадянин роками страждає, коли його права топчуть ногами? Я відчуваю себе зрадженим.

Журналіст: Як це вплинуло на ваше життя особисто?

Олександр: Це зруйнувало все. Я хотів жити тут, працювати, допомагати людям. Я хотів створювати робочі місця. Я навіть волонтерив, допомагав армії, передавав речі. Але мені прямо заборонили цим займатися. Кажуть: «Не треба йому дозволяти». Це приниження. Я не злочинець, я просто людина, яка хотіла жити по-людськи.

Журналіст: Чому ви вирішили звернутися до журналістів?

Олександр: Бо іншого виходу немає. Я бачу, що всі державні механізми проти мене. Я виграв суди — і що? Машини не повернули. Ресторан відібрали. Волонтерити не дають. Пересуватися вільно не можу. Усе це завдяки одному пенсіонеру, який вирішив, що має право вирішувати мою долю. Я звернувся до журналістів, бо хочу, щоб люди знали правду. І щоб була реакція суспільства.

Журналіст: Що б ви хотіли сказати українцям і владі?

Олександр: Українці! Те, що відбувається зі мною, може статися з кожним. Якщо закон не діє, ми всі під загрозою. Я хочу, щоб влада нарешті подивилася на цю справу, притягнула до відповідальності тих, хто використовує адмінресурс у власних інтересах. Інакше ми ніколи не збудуємо справедливу країну.

Чому ця історія важлива

Це не лише історія однієї людини. Це дзеркало, яке показує, наскільки в Україні закон може бути сильним на папері, але безсилим у житті. Якщо людина виграла суди, але не отримала правди — це вже не суд, а фікція.

Іноземець, який приїхав в Україну працювати, створювати бізнес, допомагати, сьогодні змушений захищати своє право на життя. І він робить це публічно, бо інакше його просто знищать.

Заклик

Ми вимагаємо від правоохоронних органів:

• виконати рішення судів

• повернути Олександру майно

• припинити переслідування

• перевірити дії посадовців, які використовували адмінресурс

Ми закликаємо посольство Латвії:

• втрутитися й надати реальний захист своєму громадянину

Ця історія повинна отримати широкий розголос. Поділіться нею. Бо мовчання — це співучасть.