Межі, Генплан і 2800 гектарів: що стоїть за конфліктом між Канівською та Бобрицькою громадами

У публічному просторі Канева триває обговорення навколо питання меж міської та Бобрицької громад. Новий галас спричинила публікація у Facebook-спільноті «Підслухано Канів», автори якої фактично звинувачують громаду у незаконному привласненні чималої частки землі міста заявляючи про «пряме посягання та територію». 

«Сусідня бобрицька громада влаштувала відверте правове свавілля. Всупереч Генеральному плану Канева, вони намагаються відрізати та привласнити частину канівської землі», — йдеться у публікації. 

Втім, після ознайомлення з матеріалами судових справ складається зовсім інше враження. Про що свідчить Генеральний план міста, питання погодження меж, відсутні у відкритому доступі документи та суперечка про те, чому в офіційних паперах площа Канева раптом збільшилася майже на тисячу гектарів. І саме остання обставина виглядає чи не найбільш несподіваною. 

Звідки взялася ця різниця, яке відношення до неї має Генплан та чому суперечка між громадами дійшла до суду — розібрали для вас в матеріалах справи.

Чому весь спір крутиться навколо Генерального плану?

Після ознайомлення з матеріалами справи стає зрозуміло: центральною темою конфлікту є не стільки самі межі громад, скільки Генеральний план міста Канів.

Саме цей документ визначає, як місто розвиватиметься в майбутньому: де проходитимуть межі територій, як використовуватимуться земельні ресурси, де можлива забудова та які території вважатимуться міськими. Тому не дивно, що значна частина претензій Бобрицької громади стосується саме цього документу та змін, внесених до нього у 2017 році.

З матеріалів справи випливає, що Бобрицька сільська рада звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду не з вимогою передати їй частину території міста Канів, а з вимогою скасувати низку рішень Канівської міської ради.

Зокрема, йдеться про рішення від 23 січня 2025 року №21-38 «Про відмову у погодженні проєкту землеустрою щодо встановлення межі території Бобрицької сільської територіальної громади», а також про рішення від 2 березня 2006 року щодо затвердження Генерального плану розвитку міста Канів і рішення від 31 серпня 2017 року про внесення змін до нього.

Крім цього, громада просила суд призначити комплексну земельно-технічну та будівельну експертизу для дослідження спірних питань. Уже на цьому етапі виникає цікава деталь, попри гучні заяви про «захоплення землі», у центрі судового спору опинилися зовсім інші питання: Генеральний план міста, порядок його затвердження та документи, які визначають межі територій. 

Генеральний план, якого немає у відкритому доступі

І саме тут історія набуває нового повороту. Документ, навколо якого сьогодні точиться значна частина спору, за твердженням позивача, відсутній у відкритому доступі на офіційному сайті Канівської міськради.

У матеріалах зазначається, що рішення Канівської міської ради від 31 серпня 2017 року №8-41 про внесення змін до план, а також сам Генеральний план міста Канів, відсутні у відкритому доступі на офіційному сайті міської ради.

Крім того, Бобрицька громада стверджує, що не отримала ці документи і під час погодження проєкту землеустрою щодо встановлення меж міста, попри відповідні звернення. 

Чому Бобрицька громада вважає себе стороною конфлікту

На перший погляд може виникнути питання: чому Бобрицька громада взагалі оскаржує документи, які стосуються Канева?

Позиція позивача полягає в тому, що Бобрицька громада є суміжною до Канівської. А отже, рішення щодо планування територій поблизу її меж можуть безпосередньо впливати на її інтереси. У позові зазначається, що на момент затвердження Генерального плану та внесення до нього змін законодавство передбачало погодження таких документів із суміжними громадами.

Саме на цьому й базується один із ключових аргументів Бобрицької громади: якщо рішення може впливати на територію громади, вона має право брати участь у його обговоренні та, за необхідності, оскаржувати його в судовому порядку.

“Правота Канева доведена юридично”

Разом з тим, у тій самій публікації у групі «Підслухано Канів» стверджують, що містяни виграли суди першої інстанції. Проте питання в тому, що спочатку всі позовні вимоги розглядалися в межах одного провадження, але згодом суд розділив їх.
Тому насправді справи дві:

Перша — №580/9078/25 — стосувалася відмови Канівської міської ради погодити проєкт землеустрою щодо встановлення меж Бобрицької громади.

Друга — №580/13483/25 — безпосередньо Генерального плану міста Канів та змін до нього, затверджених у 2017 році.

У першій справі суд залишив позов без розгляду через питання дотримання строків звернення до суду. Це рішення пізніше підтвердила апеляційна інстанція. Водночас історія з Генеральним планом на цьому не завершилася.У грудні 2025 року суд відкрив провадження щодо оскарження Генерального плану, однак згодом закрив його, дійшовши висновку, що спір має розглядатися в іншому судовому порядку.

Бобрицька громада не погодилася з таким рішенням та подала апеляцію. Станом на момент підготовки матеріалу справа перебуває на розгляді Шостого апеляційного адміністративного суду. Тобто принаймні одна зі справ, яка стосується Генерального плану Канева, досі не завершена, а отже остаточні висновки в цій частині спору ще попереду.

Громадські слухання та погодження із суміжними громадами

Ще один блок претензій стосується не самих меж громад, а процедури затвердження Генерального плану.

Бобрицька громада стверджує, що під час його ухвалення та внесення змін могли бути порушені вимоги законодавства щодо громадського обговорення містобудівної документації.

Зокрема, у позові зазначається:
«Канівською міською радою недотримано дані положення законодавства та не оприлюднено оголошення про початок проведення громадських слухань та розроблення генерального плану міста Канева Черкаської області».

Крім того, позивач заявляє, що проєкт Генерального плану не був направлений для погодження суміжним територіальним громадам.

У матеріалах справи сказано:
«Канівська міська рада Черкаської області не направила для узгодження проєкт генерального плану міста Канів Черкаської області з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад».

Чи відповідають ці твердження дійсності, має встановити суд. Однак вони демонструють важливу деталь: значна частина спору стосується не питання «чия це земля», а того, чи були дотримані процедури під час ухвалення рішень, які визначають межі та розвиток територій.

1742 чи 2800 гектарів: питання, навколо якого будується весь спір

Уважно проаналізувавши матеріали справи, стає зрозуміло: якщо Генеральний план є серцем цього спору, то питання площі міста — його найбільш загадкова частина. 

У позовних матеріалах наведено низку офіційних документів різних років, які містять відомості про площу міста. Зокрема, у земельних звітах зазначено, що у 1990 році площа Канева становила 1569 гектарів, у 1993 році — 1564 гектари, у 1994 році — 1694 гектари.

Починаючи з 1995 року після рішення Верховної Ради про передачу місту додаткових земель площа Канева збільшилася до 1742 гектарів, що і буде фігурувати наступні десятиліття в усіх документах. І саме цей показник надалі фігурує у земельних звітах, Стратегії розвитку Канівської громади до 2030 року, паспорті громади за 2021 рік та документі «Канів у цифрах».

Однак у паспорті Канівської міської територіальної громади на 2025 рік з'являється вже інша цифра — 2800 гектарів.

Ця розбіжність багато в чому пояснює, чому конфлікт навколо меж громад вийшов далеко за межі локальної суперечки. У позовних матеріалах зазначається, що Бобрицька громада не виявила рішень Верховної Ради України чи інших документів, які б підтверджували зміну площі міста з 1742 до 2800 гектарів. На думку позивача, якщо в офіційних документах десятиліттями фігурувала одна площа, а згодом з'явилася інша, така зміна повинна мати належне документальне обґрунтування.

Саме тому предметом спору став не лише Генеральний план, а й відповідність його положень офіційним даним земельного обліку та документації різних років.

Для пояснення своєї позиції громада посилається не лише на сучасні документи, а й на архівні матеріали землеустрою: плани використання земель Литвинецької сільської ради, схеми поділу земель колективної власності, картограми ґрунтів та документи щодо роздержавлення земель колишнього КСП «Заповіт Леніна».

На думку позивача, саме ці матеріали дозволяють простежити історичні межі територій та порівняти їх із даними, які містяться в чинній містобудівній документації.

Саме тому у позові стверджується, що під час розробки Генерального плану та внесення до нього змін могли не бути враховані окремі офіційні картографічні матеріали суміжних територій.

Що насправді розглядає суд?

Після ознайомлення з матеріалами справи залишається відчуття, що публічна історія цього конфлікту та його документальна історія — це не зовсім одне й те саме.

У соцмережах усе виглядає просто: є праві, є винні, є «захоплення землі» та очевидний конфлікт. Однак документи показують значно менш однозначну картину. За гучними звинуваченнями стоять роки рішень, змін до містобудівної документації, суперечок щодо меж громад, листування між органами влади та питання, на які сторони досі дають різні відповіді.

І, мабуть, саме це є головним висновком цієї історії. Цей конфлікт давно вийшов за межі простого протистояння двох громад. Він став історією про те, як рішення, ухвалені багато років тому, можуть наздогнати громади через десятиліття. І про те, як кілька цифр на карті можуть перетворитися на предмет багаторічного спору.

Тому сьогодні значно важливіше зрозуміти, як виникла ситуація, у якій дві сусідні громади опинилися по різні боки судового процесу через документи, що мали б визначати їхнє спільне майбутнє.Відповідь на це питання ще шукають у судах. Але вже зараз зрозуміло: реальна історія цього конфлікту набагато складніша, ніж та, яку можна вмістити в один допис у Facebook.