Адвокат Лариса Криворучко стала обличчям захисту у справі про вбивство Ірини Фаріон.

У справі про вбивство мовознавиці та громадської діячки Ірини Фаріон дедалі більше уваги привертає не лише сам судовий процес, а й постать адвокатки Лариси Криворучко, яка стала захисницею обвинуваченого В’ячеслава Зінченка.

Саме після її появи у процесі справа отримала нову хвилю суспільних дискусій, заяв про процесуальні порушення та конфліктів між стороною захисту, журналістами й громадськими активістами.

5 травня 2026 року під час чергового судового засідання у кримінальному провадженні №466/12967/24 адвокатка подала до суду значну кількість процесуальних документів, серед яких були клопотання, заперечення, заяви та окремі правові позиції сторони захисту.

Після цього будівлю суду повідомили про «замінування». У своїй офіційній позиції сторона захисту звернула увагу на те, що суддів, за наявною інформацією, не евакуювали із приміщення. Адвокатка заявила, що обставини виглядають дивними та викликають питання.

Після відновлення роботи засідання продовжилося, але саме цього дня навколо процесу спалахнув ще один скандал.

Йдеться про відеозапис телефонної розмови Лариси Криворучко під час перерви у засіданні. Журналістка hromadske Мар’яна П’єцух повідомила Інституту масової інформації, що адвокатка спілкувалася телефоном у залі суду, не понижуючи голосу, через що її могли чути інші присутні.

За словами журналістки, розмови фіксували як представники груп підтримки обох сторін, так і журналісти, які перебували у відкритому судовому засіданні.

Особливу увагу викликало те, що адвокатка спілкувалася російською мовою. Це одразу стало предметом активного обговорення у соціальних мережах та серед присутніх у суді, з огляду на версію обвинувачення про можливий ідеологічний мотив злочину.

Після цього Лариса Криворучко опублікувала офіційну заяву, у якій попередила журналістів та активістів про можливу юридичну відповідальність за поширення приватних переговорів адвоката та клієнта.

У своїй заяві вона наголосила, що підслуховування телефонних розмов адвоката, поширення змісту конфіденційних переговорів і публічне обговорення тактики захисту можуть містити ознаки кримінальних правопорушень та порушують адвокатську таємницю.

Сторона захисту заявила, що право на захист неможливе без конфіденційної комунікації між адвокатом і підзахисним.

Юрист Інституту масової інформації Володимир Зеленчук при цьому зазначив, що конфіденційне спілкування повинно мати етичні межі. За його словами, якщо адвокат проводить розмову у відкритому залі суду, де офіційно дозволена відеозйомка, виникає питання щодо дотримання професійної етики та поваги до прав інших присутніх.

Окремо сторона захисту заявила про системні порушення права Зінченка на справедливий суд.

У заяві Лариси Криворучко зазначається, що адвокатка отримувала судові повістки із запізненням, іноді вночі перед засіданням, що, на думку захисту, суперечить статтям 74 та 135 КПК України.

Також захист заявляє про тиск через щоденне призначення засідань без погодження із зайнятістю адвокатки в інших процесах.

Криворучко наголошує, що суд не надав достатнього часу для ознайомлення із 30 томами матеріалів справи, технічними записами засідань та приблизно 0,5 терабайта аудіо- та відеодоказів.

Окремий блок заяв стосується можливого порушення автоматизованого розподілу справи між суддями. Захист посилається на статтю 376-1 Кримінального кодексу України та практику Європейського суду з прав людини.

У своїй офіційній позиції сторона захисту прямо заявляє, що В’ячеслав Зінченко є «незаконно обвинуваченим», а досудове розслідування, на думку адвокатів, проводилося поверхнево.

При цьому адвокатка окремо наголосила, що сторона захисту з повагою ставиться до пам’яті Ірини Фаріон та до почуттів її прихильників.

У заяві також згадуються архівні документи та журналістські розслідування щодо членства Ірини Фаріон у КПРС у радянський період. Захист називає це історичними фактами біографії та підкреслює необхідність неупередженого аналізу всіх обставин справи.

Станом на зараз справа залишається однією з найбільш резонансних в Україні. Судовий процес супроводжується гострими дискусіями, суспільним тиском та високою увагою медіа.

Сторона захисту вже заявила, що у разі відсутності належної реакції на національному рівні планує звертатися до Європейського суду з прав людини, органів Ради Європи та міжнародних правозахисних структур.

Справедливий суд у цій справі став питанням не лише кримінального процесу, а й суспільної довіри до української системи правосуддя.