На 80-му році життя відійшов у засвіти Семен Глузман — символ опору каральній психіатрії

Про смерть повідомила журналістка Леся Харченко. «Помер наш Слава (Семен Глузман) сьогодні о 12 годині. У світі стало менше гідності, совісті і іронії», — написала вона у Facebook.

Народний депутат Микола Княжицький нагадав, що Глузман відбував ув’язнення разом із Мирославом Мариновичем та іншими в’язнями сумління. «У нього був важкий і категоричний характер та легка і чиста совість. У радянські часи він довів, що генерал Григоренко був психічно здоровим і став жертвою репресивної психіатрії», — зазначив політик. Про втрату також повідомив громадський діяч Борислав Береза.

Семен Фішельович Глузман народився 1946 року. Після закінчення Київського медичного інституту у 1970-му працював психіатром у Житомирі, Коростені, згодом у Києві. Уже в листопаді 1971 року він підготував незалежну судово-психіатричну експертизу у справі радянського генерала-дисидента Петро Григоренко, довівши його психічне здоров’я та політичний характер переслідування.

Цей професійний і громадянський крок коштував йому свободи. У 1972 році Глузмана засудили до семи років таборів суворого режиму в Пермській області та трьох років заслання в Тюменській області. Він відбував покарання разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук’яненком — представниками української інтелектуальної еліти, зламаної репресивною системою.

У 1978 році міжнародна правозахисна організація Amnesty International оголосила рік його імені, привертаючи увагу світу до проблеми зловживання психіатрією в СРСР. Ще раніше, у 1977 році, його ім’ям назвали клініку у французькому Сен-Дені — Centre de santé Semion Gluzman.

Після звільнення Глузман певний час працював робітником на київській фабриці, адже йому забороняли займатися медициною. Лише у середині 1980-х він зміг повернутися до фаху. З 1991 року став виконавчим секретарем, а згодом президентом Асоціації психіатрів України.

Він був одним із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу», який заклав правові гарантії для пацієнтів і став кроком до подолання радянської спадщини у сфері психіатрії. Глузман входив до Американської психіатричної асоціації, Королівського коледжу психіатрів Великої Британії, Канадської психіатричної асоціації, Товариства психіатрів і неврологів Німеччини, а у 1998–1999 роках працював експертом ООН з прав людини.

У 1999 році він став лауреатом загальнонаціональної програми «Людина року» як правозахисник року. У 2012-му опублікував книгу спогадів «Рисунки по памяти или воспоминания отсидента», де чесно описав досвід таборів і моральні вибори людини в умовах тиску.

Глузман залишався активним у громадському житті й у новітній історії України — зокрема виступав на захист українського режисера Олега Сенцова під час його незаконного ув’язнення в Росії.

Смерть Семена Глузмана — це втрата для української медицини і правозахисного руху. Його життя стало прикладом того, як професійна чесність може перерости у громадянський подвиг. Пам’ять про нього — це нагадування, що боротьба за гідність і права людини ніколи не буває марною.