Вогонь у серці: історія волонтера DDHub, що йде до бійців туди, куди не доїжджає Новапошта
OneNews
Його звати Дмитро. Позивний — DDHub. Він — не просто волонтер. Він — людина, яка щодня обирає небезпеку замість спокою, відданість замість байдужості, фронт замість тилу. Він їде туди, де не працює зв’язок, де не буває тиші, де не доїжджають вантажі з гуманітарною допомогою. Туди, де потрібна не просто їжа чи одяг — а присутність, слово, тепло, надія.
Історія Дмитра почалась ще у 2013 році, коли він із родиною мешкав у Луганську. Тоді народився його син — у місті Свердловськ. Та разом із новим життям прийшла й темрява — війна. Через свою українську позицію та прописку з міста Павлоград (Дніпропетровщина), Дмитро неодноразово потрапляв у полон до окупантів, які підозрювали його в “диверсії”.
Одного ранку, коли вийшов за хлібом — його жорстоко побили. За те, що не захотів “приєднатися”. За те, що залишився українцем. Тоді, лише дивом, йому вдалося вижити: один із старших російських бойовиків переглянув документи і вирішив відпустити.
Дмитро пішки добирався до Дніпра. Його підібрали небайдужі — і так почався новий шлях. Шлях без сина, якого він не бачив вже 11 років. Але з обітницею в серці: вигнати нечисть з української землі.
З того часу він став невід’ємною частиною великої армії українських волонтерів. Його знають на всій лінії фронту. Його чекають у найгарячіших точках. Бо він — той, хто не боїться, той, хто не зраджує. Він не просто возить гуманітарку — він везе віру, підтримку, життя.
“Я допомагаю, бо не можу інакше. Бо кожен з нас має стати тилом для тих, хто тримає передову”, — каже Дмитро.
Він не вимагає подяк, не шукає слави. Але саме про таких людей має знати вся країна. Бо саме завдяки таким, як DDHub, Україна тримається. Стоїть. І переможе.
Слава Україні. Героям слава.
Слава волонтерам, що стають янголами для наших Захисників.
