Мир чи компроміс: які документи лежать на столі переговорів щодо Донбасу та $800 млрд для України
На тлі активізації дипломатичного процесу у Давосі та інших світових столиць на стіл переговорів між Києвом, Вашингтоном і Москвою винесено кілька ключових документів, що можуть визначити майбутнє війни та післявоєнного відновлення України.
Ярина Харчук 
За даними італійського Corriere della Sera, переговорна команда має щонайменше чотири проєкти угод, які можуть стати рамкою для мирного договору між Україною і Росією.
Перший документ — загальний каркас майбутньої угоди, що визначає базові принципи перемир’я та шлях до миру. Другий передбачає виділення до $800 млрд для масштабного відновлення України після війни — сума, що включає державні та приватні інвестиції, програми повернення переселенців і розвиток інфраструктури. Третій документ пропонує американські гарантії безпеки Києву та участь збройних контингентів союзників, здебільшого європейських, для запобігання новому вторгненню. Четвертий — суперечлива «послідовність заходів», де одним із перших кроків називається відхід українських військ з частини Донбасу, яку РФ називає своєю “зоною інтересів”.
Також є ознаки, що окремі європейські країни та США обговорюють пакет гарантій, який включатиме підтримку безпеки, моніторинг і механізми контролю за дотриманням перемир’я.
Експерти наголошують: обговорення такої великої фінансової допомоги та можливих територіальних поступок — це не стільки готова угода, скільки початок складного політичного процесу, де кожна сторінка документа потребує погодження між багатьма державами й інституціями. Реальна сума і механізми передачі коштів поки що не визначені остаточно.
Якщо частина Донбасу буде включена до пропозицій щодо відступу ЗСУ, це може стати політичним і соціальним розломом у суспільстві. Соціологічні дані показують, що велика частина українців виступає проти виведення військ із Донбасу, навіть якщо й бажає миру.
Навіть за умови підписання документів, питання гарантій безпеки залишаються складними: Москва не погоджується на введення іноземних військ, а європейські партнери вагомо ухиляються від зобов’язань прямої військової підтримки під час бойових дій.
